Іванківська селищна рада прийняла рішення «Про надання дозволу на розроблення детального плану території для будівництва об'єктів забезпечення життєдіяльності населених пунктів (сміттєпереробних об'єктів)» на території Феневицького старостинського округу Вишгородського району Київської області. Орієнтовна площа — 49 гектарів. За межами населених пунктів. Звучить стерильно і бюрократично. Але якщо вдуматися в цифри і контекст, виникає багато запитань, на які громада заслуговує відповідей.
Масштаб, який не вкладається в голові
49 гектарів — це не просто цифра в рішенні сесії. Для порівняння: сміттєпереробний завод у Полтаві, який проєктувався для обслуговування міста з населенням 285 тисяч осіб і всього Полтавського району (596 тисяч), мав займати лише 2,7 га безпосередньо під завод і ще кілька гектарів під допоміжну інфраструктуру. Навіть разом із резервними територіями для розвитку — значно менше 49 га.
А тут — Феневицький старостинський округ: село Феневичі з населенням трохи більше тисячі осіб, плюс сусідні Рудня-Тальська, Рудня-Шпилівська та Соснівка. Загалом — близько 1 730 жителів. Навіть якщо рахувати всю Іванківську громаду — це приблизно 29 500 осіб.
Виникає логічне запитання: для кого реально призначений об'єкт такого масштабу? 49 гектарів — це територія, порівнянна з невеликим містом. Чиє сміття сюди планують возити? З Києва? З усієї Київщини? І чи знають про це жителі Феневичів?
Земля біля Чорнобиля — не звичайна земля
Іванківська громада межує із Чорнобильською зоною відчуження. Відстань від Іванкова до Чорнобиля — близько 50 кілометрів, до кордону 30-кілометрової зони — лише 25. Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник площею понад 226 тисяч гектарів розташований саме на території Іванківського та Поліського районів Київської області.
Це не просто географічний факт. Дослідження Українського науково-дослідного інституту сільськогосподарської радіології (2013–2014 рр.) зафіксували, що на території Іванківського району досі спостерігається перевищення вмісту стронцію-90 та частково цезію-137. Ці ізотопи мігрують у ґрунтових водах, накопичуються в торфовищах і можуть потрапляти в річкові системи.
Село Феневичі стоїть на річці Здвиж. Будівництво масштабного сміттєпереробного комплексу в зоні з підвищеним радіаційним фоном та складною гідрогеологією — це подвійний ризик. Фільтрат зі сміттєпереробного об'єкта у взаємодії з радіонуклідами в ґрунтах може створити кумулятивний ефект забруднення, який не враховується стандартними екологічними оцінками.
Торфовища — бомба сповільненої дії
Іванківщина — це Полісся. Торфовища тут горять регулярно: пожежі фіксуються майже щороку, зокрема саме біля Феневичів. Торф'яні ґрунти — це не та основа, на якій варто будувати об'єкти з відходами. Горіння торфу підіймає в повітря все, що в ньому накопичилося, включно з важкими металами і, у випадку цієї місцевості, радіонуклідами.
Розмістити на торфовищах або поблизу них сміттєпереробний комплекс — значить додати до цього «коктейлю» ще й продукти розкладання відходів. Державні будівельні норми (ДБН В.2.4-2-2005) прямо забороняють розміщення полігонів ТПВ у заболочених місцях, у зонах поповнення підземних вод та на територіях сезонного затоплення. Чи було це враховано?
«За межами населених пунктів» — не означає «далеко від людей»
Формулювання «за межами населених пунктів» у рішенні створює враховану ілюзію віддаленості. Але Феневицький округ — це компактна сільська територія, де «за межами» може означати буквально сусіднє поле чи ліс. Санітарно-захисна зона для сміттєпереробних заводів за українськими нормами становить від 500 метрів до 1 кілометра. При площі об'єкта 49 га його периметр автоматично наближається до житлової забудови.
Жителі мають право знати: на якій саме ділянці планується розміщення? На якій відстані від їхніх домівок, криниць, городів? Чи проводилися вишукування ґрунтових вод?
Процедура: а де громадські слухання?
Розроблення детального плану території — це лише початок процедури. Далі має бути стратегічна екологічна оцінка (СЕО), оцінка впливу на довкілля (ОВД), громадські слухання. Закон «Про управління відходами», який набрав чинності у 2023 році, встановлює обов'язковість цих процедур.
Але практика показує: рішення про надання дозволу на розроблення ДПТ часто приймаються тихо, без широкого інформування громади. І коли справа доходить до слухань, проєкт вже має інвестора, кошторис і лобістів, а громаді залишається лише «висловити зауваження», які часто ігноруються.
Ключове запитання: хто ініціатор цього проєкту? Хто замовник розроблення ДПТ? Яка компанія стоїть за «об'єктами забезпечення життєдіяльності»? Чи є зв'язок із Регіональним планом управління відходами Київської області, громадське обговорення якого тривало до листопада 2025 року?
Що потрібно зробити громаді
Ще не пізно. ДПТ — це лише дозвіл на проєктування, а не на будівництво. Але діяти потрібно зараз:
Вимагати повного тексту рішення сесії — з додатками, обґрунтуванням та зазначенням ініціатора.
Звернутися до Іванківської селищної ради із запитом за Законом «Про доступ до публічної інформації» щодо: замовника ДПТ, джерел фінансування, планованих технологій переробки, орієнтовних обсягів відходів.
Відстежувати публікації про СЕО на сайтах Київської обласної військової адміністрації та Міністерства захисту довкілля — саме там мають з'явитися повідомлення про оприлюднення проєкту та звіту.
Залучити екологічні організації для незалежної оцінки радіаційного стану ділянки та гідрогеологічних умов.
Готувати аргументовані зауваження до громадських слухань, коли вони будуть оголошені.